Багато українців працюють в Польщі або ведуть в цій країні власний бізнес, набуваючи певних активів, зокрема нерухоме майно, переїжджають в сусідню державу на постійне місце проживання, отримавши «карту поляка» або уклавши шлюб з громадянином або громадянкою Польської республіки. І навпаки, багато польських громадян з різних причин проживають в Україні, а тому для громадян обох країн буде корисною інформація про порядок спадкування майна в іншій державі.
Після набуття чинності Регламенту (ЕС) Європейського парламенту та Ради від 4 квітня 2012 року, N: 650/2012 «Про юрисдикцію, право, яке застосовується, визнання та виконання рішень, про прийняття та виконання автентичних документів в питаннях спадкування» діючий в Польщі до 2015 року принцип визначення застосовуваного спадкового права за громадянством спадкодавця був замінений на правило визначення права спадкування за місцем постійного проживання спадкодавця.
Проте між Україною та Польщею укладений міжнародний договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікований Постановою ВР 3941-XII ( 3941-12 ) від 04.02.1994.р., норми якого за міжнародними правилами мають пріоритет над нормами внутрішнього законодавства.
Тому у випадку відкриття спадщини після смерті громадянина Польщі, який проживав в Україні, або смерті українця в Польщі, визначення права, що має застосовуватись до спадкування, повинно здійснюватись з урахуванням норм:
- Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого Постановою ВР 3941-XII ( 3941-12 ) від 04.02.1994 р.;
- Регламенту (ЕС) Європейського парламенту та Ради від 4 квітня 2012 року, N: 650/2012 «Про юрисдикцію, право, яке застосовується, визнання та виконання рішень, про прийняття та виконання автентичних документів в питаннях спадкування», яким встановлено, що визначене згідно його норм право, яке застосовується до спадкування, є обов’язковим для держав - учасниць ЄС (крім Данії, Ірландії та Великобританії), при цьому його норми застосовується і у випадку, коли це право третьої держави, тобто країни, яка не є її учасником ЄС (ст. 20 Регламенту);
- Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року № 2709-IV.
Істотні розбіжності в правилах спадкування в Україні та Польщі, в більшості випадків, обумовлюють бажання спадкодавця планувати передачу майна спадкоємцям за звичними для них правилами, а в деяких випадках, скористатись можливістю оптимізації шляхом вибору більш сприятливих альтернативних норм права (наприклад, щодо форми та порядку укладення заповіту, визначення кола спадкоємців та розміру часток у спадщині, черг спадкування, порядку погашення боргів спадкодавця спадкоємцями).
Тому за певних умов може бути актуальною можливість вибору права, яке буде застосовуватися до спадкування майна громадянина України або Польщі, який в момент смерті проживав не в країні свого громадянства.
Польща, до речі, не знає такого виду заповіту як спільний заповіт подружжя та спадкового договору, які можуть бути укладені в Україні, і які існують в багатьох державах Європи, зокрема ФРН. Але в Польщі заповіт може бути складено власноруч самим спадкодавцем і ним підписаний, та передбачений за певних умов усний заповіт при свідках, що не можливо згідно українського права. Не передбачено польським законодавством і право непрацездатних осіб на обов'язкову частку у спадщині, як це має місце в Україні.
Головне питання для більшості громадян Польщі, які постійно проживають в Україні (шлюб, праця, бізнес) або мають нерухоме майно, чи можна за діючих українських норм застосувати при спадкуванні саме норми польського права, а для громадян України, що проживають і Польщі, розпорядитись своїм майном відповідно до свого українського закону.
Статтею 36 Договору між Україною і Республікою Польща визначений принцип рівності прав, який полягає в тому, що:
(1.) громадяни однієї Договірної Сторони можуть набувати на території іншої Договірної Сторони право на майно і інші права, одержуючи спадщину за законом або розпорядженням у випадку смерті на тих самих умовах і в такому ж обсязі, що і громадяни цієї Договірної Сторони;
(2.) громадяни однієї Договірної Сторони можуть робити розпорядження на випадок смерті стосовно майна, яке знаходиться на території іншої Договірної Сторони.
Згідно статті 37 Міжнародного договору (1.) правові відносини в галузі успадкування рухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої був заповідач в момент смерті. (2.) Правові стосунки в галузі успадкування нерухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.
(3.) Визначення типу майна, що входять до складу спадщини, тобто, чи є воно рухомим чи нерухомим, регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.
Як діючим міжнародним приватним правом Польської республіки (ст. 22 Регламенту), так і ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» громадянам Польщі та України надано можливість обрати право держави, громадянином якої він був, і яке буде застосовуватись у випадку його смерті, вказавши про це в заповіті.
Таким чином, громадяни обох країн, з огляду на принцип рівності їх прав, та можливість передбачити в розпорядженні на випадок смерті (заповіті) право, яке буде застосовуватись при спадкуванні після їх смерті, мають можливість передати свою спадщину за законом своєї держави.
Якщо таке право не було визначено в заповіті, то згідно діючих з серпня 2015 р. норм міжнародного приватного права Польщі, а саме ст. 21 Регламенту (ЕС) Європейського парламенту и Ради від 4 квітня 2012 року, N: 650/2012 до спадкових відносин буде застосовуватися право держави, в якому спадкодавець мав постійне проживання в момент своєї смерті.
Згідно ж норм спадкового права України (ст.70 Закону України «Про міжнародне приватне право») повинно засовуватися право держави, в якій спадкодавець мав останнє місце проживання.
Як за лексичним, так і за правовим змістом визначення «постійне місце проживання» і «останнє місце проживання» не збігаються, не визначений чітко зміст цих понять і в законі, а тому це потребує додаткової уваги спадкодавця і його адвоката при плануванні передачі спадщини, в тому числі врахування актуальної судової української практики та рішень ЕСПЛ.
Так для визначення факту постійного місця проживання враховується: тривалість строку проживання, тісний зв'язок місця постійного проживання із задоволенням головних життєвих потреб, перебування членів сім’ї спадкодавця, інші суттєві ознаки. Тобто проживання, наприклад, громадянина Польщі протягом року в Україні не буде визнаватись його місцем постійного проживання, якщо свій дохід (або пенсію) він отримував в Польщі. З іншої сторони, якщо українець працював постійно в Польській республіці, а його сім’я перебувала в Україні, то його постійним місцем проживання може бути визнано Польщу, що обумовить застосування до спадкування його майна польського права.
Однак зазначене вище правило ст. 21 Регламенту (ЕС) не буде застосовуватися при спадкуванні нерухомості, оскільки Міжнародним договором спадкування нерухомого майна повинно відбуватись за законом держави, на території якої воно знаходиться. Таке ж правило, передбачено і ст. 71. Закону України про МЧП: спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.
Це означає, що після смерті українця, який мав нерухомість в Україні, але постійно до цього проживав в Польщі, і поляка, яким має нерухоме майно в Україні, але постійно проживає в Європі, міжнародне право зобов’язує застосувати до спадкування нерухомості саме спадкове право України. І навпаки щодо нерухомого майна, яке знаходиться на території Польської республіки.
Таким чином, можливість вибору права, яке буде застосовуватись в спадкових відносинах з українсько-польським елементом, стосується лише рухомого майна, коштовностей, грошей, валютних цінностей (дорогоцінних металів), їх рахунків в банку, цінних паперів.
Згідно ст. 191 ЦК України підприємство як єдиний комплекс є нерухомістю, а тому спадкування підприємства громадянином Польщі, зареєстрованого в Україні, або його частки повинно відбуватись також згідно права України.
Стаття 41 Договору визначена компетентність органів держав у справах про успадкування.
(1.) Спадкові справи щодо рухомого майна належать до компетенції відповідних органів тієї Договірної Сторони, громадянином якої був заповідач в момент смерті.
(2.) Спадкові справи щодо нерухомого майна належать до компетенції відповідного органу тієї Договірної Сторони, на території якої це майно знаходиться.
(3.) У випадку, коли все рухоме майно, яке залишилось після смерті громадянина однієї Договірної Сторони, знаходиться на території іншої Договірної Сторони, то за заявою спадкоємця справу проводить орган іншою Договірної Сторони, якщо з цим погодяться всі відомі спадкоємці.
В Україні стосовно справ про спадкування компетентними є органи нотаріату, а в Польщі відвідний спадковий суд за місцем смерті спадкодавця або знаходження спадкового майна.
При спадкуванні нерухомого майна в Польщі необхідно отримати в компетентному спадковому суді свідоцтво про спадщину на нього та обов’язково внести запис про нового власника до земельного реєстру (аналог нашого реєстру прав на нерухоме майно), без чого останній не зможе ним розпоряджатися на свій розсуд. Для наступного продажу нерухомості достатньо укласти посвідчений нотаріусом договір купівлі-продажу, що може відбуватися як безпосередньо між покупцем та продавцем, так і за посередництвом маклера, який діє на підставі ліцензії. Останній має право також і внести відповідний запис до земельного реєстру.
Після набуття чинності в Польщі Регламенту (ЕС) Європейського парламенту та Ради від 4 квітня 2012 року, N: 650/2012 існують варіанти отримання як польського свідоцтва про спадщину та і єдиного для ЄС спадкового свідоцтва. Правильне визначення в цьому питанні також вливає і на вартість послуг в отримані такого документа.
Для купівлі українцем нерухомого майна зокрема земельних ділянок необхідний відповідний дозвіл державних органів, зокрема міністерства внутрішніх справ. Здійснення таких угод без допомоги фахівця, зокрема адвоката або маклера, поєднано з ризиком втрати як часу, так і грошей, за майно яке буде придбане з певними обтяженнями та додатковими витратами, які набувач з самого початку не врахував.