Держави Європейського співтовариства уніфікували своє законодавство про спадкування в частині визначення права, яке застосовується у випадку смерті особи в іншій державі-учасниці Євросоюзу, ніж тієї, громадянином якої була така особа. До цього в кожній державі діяли свої колізійні норми, які часто зводили нанівець передбачені в заповітах норми спадкування майна особи, яка померла не на території держави, громадянином якої вона була.

Починаючи з 17 серпня 2015 р., в о всіх країнах Євросоюзу, крім Данії та Ірландії, діє єдиний принцип визначення права, яке застосовується при спадкуванні відповідно до Регламенту (ЕС) Європейського парламенту и Ради від 4 квітня 2012 року, N: 650/2012 «Про юрисдикцію, право, яке застосовується, визнання та виконання рішень, про прийняття та виконання автентичних документів в питаннях спадкування». Тепер при спадкуванні в країнах Європи, зокрема ФРН, застосовується право, підсудність та компетенція органів тієї держави, в якій особа мала постійне місце проживання на момент смерті, за винятком, коли право, яке повинно застосовуватись, було визначено спадкодавцем в заповіті (ст. 22 Регламенту).

Таке правило застосовується до всіх спадкових правовідносин і до всіх осіб, втому числі і іноземців, які не були громадянами країн Євросоюзу на момент смерті.

Це означає, що у випадку смерті українця, який, наприклад, постійно проживає в Німеччині, спадкоємці будуть набувати спадщину відповідно до законів ФРН, і навпаки, спадкоємці німця, який помре в Україні, будуть спадкувати за законами України, за виключенням випадку, якщо спадкодавці у своєму заповітах визначать, що спадкування відбувається на підставі норм права держави, громадянами якої вони є.

Проте норми українського права встановлюють інші правила спадкування, які в більшості істотно відрізняються він норм країн ЄС.

Так відповідно до розділу Х Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України. Здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті.

Заповіт буде дійсним, якщо його форма відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.

Тому питання вибору права, відповідно до якого спадкодавець планує здійснювати передачу свого майна спадкоємцям, є актуальним також і для громадян України. Питань та колізій в подібних випадках за участю українських громадян стає все більше, особливо з огляду на актину міграційну політику з економічних та сімейних причин.

Доцільно скористатись діючими нормами права України та права країни Європи, де проживає українець, обрати спосіб спадкування, скласти заповіт, або внести до вже складеного документу необхідні зміни в частині правил спадкування Вашого майна, звернувшись до фахівців з цього питання.